Це я рік тому. Прокидаюся зранку — і вже була втомлена. Сил немає. Енергії немає. Нічого не хочеться. Важко було прокидатися, важко було зібратися, важко було просто жити. А графік у мене був насиченим: робота. Потім готовка. Дитина. Прибрати за всіма. До ліжка я не йшла — я доповзала. Просто падала і відключалась. Я думала: ну, звичайне життя. Всі так живуть. Я просто втомлена людина.
Але потім я помітила кілька речей, які не давали спокою.
Я перестала дивитись на свої фотографії. Перестала купувати красивий одяг — натомість купувала щось зручне і темне. На зустрічах зі старими друзями я ловила себе на тому, що займаю якомога менше місця. Сиджу так, щоб менше було видно. Уникаю власного чоловіка у власній квартирі.
Коли я вперше це усвідомила, чесно собі сказала: стоп.
«Просто втомлена» — чи щось більше?
Я почала думати — а коли це почалось? Не сьогодні. Не минулого року. Мабуть, значно раніше.
Просто відбувалось настільки поступово, що я не помітила момент, коли «все нормально» перетворилось на «щось не так». Я почала шукати інформацію і в інтернеті я знайшла дуже багато жінок, які описували те саме:
— Втома, яка не проходить навіть після сну
— Роздратованість без причини
— Відчуття, що ти «невидима» або намагаєшся бути невидимою
— Постійні думки щоб такого собі купити гарненького, але щось все не те чи сидить не так.
Якщо об’єднати всі ці симптоми і подивитись правді в очі, правда була така: я просто набрала. Нормально так набрала.. Причому майже непомітно для себе.